Народився Лев Медведь 18 червня 1905 р. у великій родині бідного селянина в с. Чорна Гребля, нині Вінницька область. З малих літ, як інші діти, працював по господарству, а також на поденній роботі.
Розпочав професійну діяльність з сезонного працівника у сільгоспі цукрового заводу, працював підручним слюсаря, слюсарем на заводі.
Після закінчення Вінницького хімфармінституту, керував Вінницьким міським здороввідділом, у 1930—1933 рр. читав 
курс організації охорони здоров‘я і аптечної справи. Активно долучався до організації, а фактично своїм наказом створив Вінницький медичний інститут – сьогодні Національний медичний університет імені М.І.Пирогова.
У 1934 році Лев Медведь вступає до Київського медінституту, який закінчує з відзнакою у 1939 р.
Інтерес до проблем токсикології у Лева Івановича виявився ще за студентства. На 5 курсі він вступає до аспірантури за напрямком токсикології до Київського інституту гігієни праці і профзахворювань. Його вчителем був майстерний експериментатор-фармаколог професор Г.Л. Шкавера. У 1941 році Лев Іванович закінчив курс аспірантури та завершив дисертацію на ступінь кандидата медичних наук, але війна завадила своєчасно її захистити.
У травні 1941 року Лев Медведь був призначений директором Першого Київського медінституту, відповідав за евакуацію 1-го та 2-го медінститутів, Київських інститутів харчування, гігієни праці і удосконалення лікарів. Потім брав участь у формуванні тилу ополчення і відборі студентів для роботи в тилу ворога.
Уже в липні усі шпиталі були евакуйовані з Києва, тому більше двох місяців клініки медінституту були основною базою лікування поранених воїнів і громадян. У 1941 році довелося двічі евакуйовувати інститут: до Харкова, а згодом до Челябінська, де розміщуються основні шпитальні бази, в яких працюють клініцисти і сотні студентів.
Після звільнення Києва, у листопаді 1943 року, Лев Іванович із групою викладачів повертаються та відновлюють заняття у Київському медінституті.
З 1944 по 1951 роки він завідує кафедрою гігієни праці медичного інституту, у 1948 році отримує вчене звання – доцент.
Майже два повоєнні роки Лев Медведь працює на посаді першого заступника Наркомздрава, а з березня 1947 до 1952 рр. – він перший Міністр охорони здоров‘я УРСР. Сам Лев Іванович у спогадах називав себе міністром важких часів, адже довелося йому попрацювати для відновлення системи охорони здоров’я, яка була зруйнована війною.
Попри таку стрімку кар’єру, сучасники згадують Лева Медведя, як чуйну людину, що не просто співчувала або порадила, а як людину прямої дії, що завжди допомагала справою. Багато згадують і про людяність Льва Івановича.
Наприклад, коли у 1947 неврожайному році в 
українських селах було мало хліба, Лев Іванович під загрозою отримання догани вирішує госпіталізувати дітей із сільської місцевості у районні та обласні лікарні з діагнозом аліментарна дистрофія. Розгортають додаткові місця, готують урядову постанову про додаткове фінансування і, фактично завдяки Медведю, рятують від голоду дитячі життя.
Блискуче проявив себе Лев Іванович і у міжнародній діяльності: у 1945-1946 рр. брав участь у сесіях Міжнародної організації допомоги постраждалим від війни (ЮНРРА), у 1946 році був головою делегації та представником УРСР у Соціально-економічній раді ООН і членом делегації на 2-й Генеральній Асамблеї ООН.
Саме тоді він був прийнятий дружиною президента США, Представницею США при ООН Елеонорою Рузвельт.
Вона розповіла своєму гостю один епізод та враження від її візиту до Радянського Союзу. Пані Рузвельт зібралася пригостити цукерками хлопчика на вулиці, коли до неї підійшов міліціонер і у різкій формі заборонив робити це, мовляв, це буржуазні замашки, а радянські діти не потребують частування.
– Що ви на це скажете? – запитала Медведя пані Рузвельт.
– Пані Елеонора, скажіть, будь ласка, в Америці є дурні?
Співрозмовниця дещо розгубилася від такої несподіванки, посміхнулася:
– Звичайно є.
– Ось і у нас вони є, – щиро зізнався Лев Іванович.
Це тільки один із епізодів, у якому проявилася освіченість, мудрість та природній український гумор Лева Медведя.
Лев Іванович очолював делегацію УРСР на 1-й Всесвітній конференції охорони здоров‘я, брав акти
вну участь у розробці Статуту ВООЗ і за дорученням уряду УРСР підписав його від імені країни-співзасновника Всесвітньої організації охорони здоров’я.
Виступав делегатом від країни, а потім Віце-президентом 1-го Всесвітнього конгресу з гігієни села у 1961 р. (Франція). У жовтні 1962 р. брав участь в засіданні Комітету експертів з інсектицидів (Швейцарія). У грудні 1964 р. 
був консультантом ВООЗ на засіданні Комітету експертів з професіональної шкоди у сільському господарстві (Італія, Данія).
Завдяки його таланту бачити на роки вперед, із великої кількості проблем охорони здоров’я він обрав для роботи найважливіші і найперспективніші. Тоді, у 1938 році, про пестициди знали мало, і не асоціювали цю наукову тему, як перспективну.
А Лев Медведь поклав початок семантичним дослідженням у цій царині: на прикладі ртутьорганічних інсектофунгіцидів показав їх небезпечність для здоров’я. Саме він започаткував складний міждисциплінарний підхід до рішення проблеми пестицидів. Була створена класифікація пестици
дів за ступенем токсичності. Дослідження Лева Івановича започаткували новий напрям – це токсикологія пестицидів у інтеграції з гігієною, які згодом переросли у глобальну стратегію комплексного вивчення хімічних впливів на здоров’я людини.
Лев Іванович першим висунув ідею уніфікувати методи лабораторних досліджень і утримання контрольних піддослідних тварин. Поставив мету: зробити можливість порівнювати результати отримані у різних лабораторіях. Ще у 1958 році під його керівництвом були розроблені спеціальні методичні вказівки, що стосувалися експериментального дослідження пестицидів.
Нині на цих засадах функціонують єдині для усього світу вимоги GLP (належна лабораторна практика).
У 1952 – 1964 рр. Лев Медведь – директор Київського інституту гігієни праці, за цей час заклад росте, стає відомим своїми роботами в країні і за кордоном.
Але для неспокійного та завзятого Лева Медведя цього було замало. Він ініціює, доводить на найвищих рівнях влади необхідність і перспективність та у 1964 році створює в Києві і майже 20 років керує унікальною науковою установою – Всесоюзним науково-дослідним інститутом гігієни і токсикології пестицидів, полімерів і пластичних мас. У закладі були об’єднані спільними дослідженнями чотири різні наукові напрями: токсикологія (експериментальна, превентивна, регуляторна), аналітична хімія, гігієна (комплексна регламентація безпечного застосування пестицидів у довкіллі і робочому місці), клініка гострих та хронічних отруєнь. Аналогів такій установі у світі не було.
Сьогодні це – Науковий центр превентивної токсикології, харчової та хімічної безпеки імені академіка Л. І. Медведя МОЗ України – наукова установа, яка володіє усіма міжнародними акредитаціями (GLP OECD, ILAC MRI) та підтримує високий авторитет української токсикології у світі.
